Ступак Вікторія
/
/
Ступак Вікторія
 Звоните нам сейчас! +38(044)499-36-96, +38(096)635-96-96, +38(063)635-96-96
Ступак Вікторія
Вожатая лагеря "Движок-Хвиля"

Ступак Вікторія

Жили у бабусі два веселих гусі

Все почалось досить просто: Тамара Олександрівна (моя мама) та Олег Петрович (як ви розумієте, тато) чекали хлопчика. Вони проживали й досі живуть у малому місті Носівка. Коли я вперше потрапила додому, у мене не було ім’я.
Так я прожила ще протягом трьох місяців. Родичі пропонували різні варіанти: Каріна, Марина, Катерина, Євгенія. Тато настояв на своєму: «Буде Вікторія».
Підростаючи, я чудила багато чого, саме завдяки чому завоювала авторитет на вулиці. Першим моїм кроком до знайомства з сусідами, були постійні спроби навчити місцевих бабусьок вимовляти моє ім’я. Згодом я мала багато друзів, серед яких більше було хлопчиків. Саме тому батьки все ж дочекались свого хлопчика. Мій дитячий «бас» знали всі дорослі і малі. Вся вулиця навчала мене кататись на велосипеді, разом з друзями піклувались про приблудного пса, разом підпалили горище першій вчительці.
Ну, просто там була наша халабуда, де ми й збиралися підсмажити яйце.
Проте яскравою рисою всіх перепетій є дата цього вчинку. Усе відбулось на Великдень, саме тому це свято для мене є дуже теплим спогадом, підкипаючим.

Уже в школі я зрозуміла, що хочу чогось досягнути, стала трошки серйознішою, прагнула розвиватися. Батьки мене записали на вокал, хореографію, хор та ансамбль до музичної школи. З грою на фортепіано не склалося, в принципі, як і з сольфеджіо. Походивши всього лише два місяці, я запам’ятала, як грати «Жили у бабусі два веселих гусі». На цьому мій репертуар гри на інструменті  і завершився.

Кубки, медалі та дипломи

Проте вокал і хореографія стали для мене ключовими складовими подальшого удосконалення. Разом із танцювальним колективом, вокальною студією та хором ми подорожували світом, беручи участь у всеможливих конкурсах, фестивалях.
Ми долали не  лише кілометри, а й власні страхи: публіки, сцени, сумнівів.
Ми завойовували призові місця, отримували дипломи, кубки, медалі, ставали лауреатами, знайомились з новими людьми, традиціями, можливостями…
І все це залишилося на фото й усіх тих нагородах, що досі стоять удома на поличках, і мовчки нагадують про прекрасне минуле.

Пішли старші класи. Я брала участь у різних олімпіадах, писала наукові роботи, із задоволенням проводила уроки на днях самоврядування, залишалася відмінницею. Проте і далі горіла гуртками, любила мистецтво і бачила себе лише у творчій сфері.

Макс з «Двіжка»

Шкільні роки промайнули досить швидко. Переглядаючи відео, дивуюся тому своєму фарбованому рудому волоссю, рожевому рюкзаку, обраній зачісці на випускний…

Проте наступний етап мого життя був, мабуть, одним із найважливіших  — вступ до університету. Там я більше відкрилась, стала більш організованішою, цілеспрямованою, легкою на підйом. Саме завдяки моєму інституту, я познайомилась з Максом Зибарем, який у свою чергу познайомив мене з «Двіжком». І знаєте, що я скажу? Велике дякую за найбільше моє відкриття, адже «Двіжок» ніколи не перестає дивувати масштабами розвитку будь-кого.
Хоч ти вожатий, хоч дитина, табірна родина вчить багато чому і допомагає ставати собою, постійно удосконалюючи і виштовхуючи догори все те неймовірне й унікальне, що ховається в кожного з нас.